Особистий кабінет 
На жаль, із настанням повномасштабної війни бізнеси зіткнулися не лише з фінансовими питаннями та намаганням убезпечити свою команду. Численні обстріли забирають життя співробітників та співробітниць – як на фронті, так і в тилу.
Як каже СЕО консалтингової компанії Wellbeing Company Олена Бондар, втрата колеги може завдати психологічної травми всьому колективу та сильно вплинути на команду. У частини співробітників та співробітниць, уражених горем, можуть виникнути відчуття провини та несправедливості, а також сумніви в доцільності роботи, пише Forbes.
Як український бізнес допомагає колективу менш травматично проходити через горе втрати колеги – приклади чотирьох компаній.
Comfy
У червні минулого року у кременчуцький торговельний центр влучила ракета. Тоді загинуло 22 людини, із яких 10 – працівники та працівниці магазину Comfy. Керівництво мережі того ж дня приїхали до Кременчука.
Після трагедії в магазинах компанії тиждень був траур. На всіх моніторах демонстрували чорний фон із цифрами 27.06.2022. Музику в магазинах тоді також не вмикали.
Окрім того, внаслідок війни компанія втратила ще вісім людей. На думку менеджменту компанії, необхідно бути поруч із колегами та родичами загиблих так довго, наскільки це потрібно. Друге – допомагати матеріально. Третє – не уникати болючої теми в комунікації з командою.
“Укрзалізниця”
“Укрзалізниця” – найбільша державна компанія, у якій працює 230 тисяч людей. Вона із перших днів займається евакуацією населення із найнебезпечніших районів, а також забезпечує логістику в країні.
Точної кількості загиблих в “УЗ” не розкривають. Утім, відомо, що станом на листопад 2022 року компанія втратила понад 280 колег. Як наголошують представники компанії, “Укрзалізниця” з перших днів почала працювати з темою загиблих.
Компанія збирає інформацію про кожного вбитого чи вбиту та зв’язується з родичами. Для цього є спеціальний центр, який не тільки знаходить відомості, а й супроводжує родини. Також центр допомагає з похованнями та виплатами від компанії. У разі загибелі співробітника чи співробітниці вони сягають 100 тисяч гривень.
Щоб пришвидшити процес виплат, компанія максимально дебюрократизувала механізми, скасувавши ланцюжок у кілька спеціальних комісій та управлінь.
За словами керівниці департаменту соціальної політики “Укрзалізниці” Ольги Беспалько, турбота – це передусім вияв подяки співробітникам та співробітницям, а також сигнал, що компанія своїх не залишає.
Також “УЗ” планує встановити меморіальні дошки на честь загиблих залізничників і залізничниць та називати станції іменами полеглих колег.
Ferrexpo
У компанії Ferrexpo створили спеціальний чат, де співробітники та співробітниці можуть так би мовити “подякувати” тим, хто загинув, та згадати їх. “Це практика вдячності за те, що вони для нас зробили, за те, що ми є, – каже директорка з персоналу Ferrexpo Анна Адом. – Для команди це важливо, дає розуміння, що компанія не забуває, а справді цінує своїх людей”.
Водночас Ferrexpo не поспішає створювати фізичне місце пам’яті, щоб не викликати у колег відчуття безпросвітної скорботи, коли з’являтимуться нові прізвища та імена. Через це компанія також не розголошує кількість загиблих.
У Ferrexpo виплачують родинам загиблих по 500 тисяч гривень, та разом із міською владою Горішніх Плавнів Полтавської області, де розташована компанія, допомагають із похованням.
При цьому гірничодобувна компанія вже чотири роки співпрацює з психологами та психологинями. Для збільшення довіри команди, Ferrexpo залучила зовнішніх спеціалістів та спеціалісток, які мешкають за межами Горішніх Плавнів.
Для населення із маленьких міст це важливо. “Людина має бути абсолютно впевненою, що проблема, якою вона поділиться з психологом чи психологинею, нікуди не вийде, це дуже важливий момент, який багато хто недооцінює”, – каже Анна Адом. За її спостереженням, довіра до штатних психологів на виробничих підприємствах – мінімальна.
ДТЕК
Іноді психологами можуть ставати й працівники та працівниці HR-відділу, особливо в середовищах, де не заведено звертатися до спеціалістів та спеціалісток із ментального здоров’я.
Зокрема, це поширена практика на вугільних шахтах, де через аварії співробітники та співробітниці гинули й до війни. “Це – екосистема. Шахта сама починає акумулювати цю допомогу зсередини: колеги, HR та профспілки підтримують родичів, спілкуються з ними, підтримують їх”, – каже директорка зі сталого розвитку ДТЕК Олена Семич.
У компанії з початку війни загинуло 166 співробітників та співробітниць, з них чотири – на робочому місці.
Коли людина відмовляється від допомоги психолога, їй телефонує хтось із колективу або HR-служби, але обов’язково той, кого вона знає. Зокрема, колега може переконати звернутися до психолога чи психологині, з яким співпрацює ДТЕК.
Поради від експертки
Як пояснює очільниця компанії Wellbeing Company Олена Бондар, один з інструментів, який може допомогти колективу пережити психологічну травму від загибелі колеги, – робота з експертами та експертками у напрямках психотерапії, коучингу або психіатрії.
Вони можуть працювати із персоналом індивідуально або в групі. На її думку, ефективніший перший варіант, хоча людям часто важко зважитись на нього.
Треба розробити інфраструктуру профілактики завчасно та таку, до якої колектив має довіру.
За словами пані Ольги, важливо не робити вигляд, що нічого не сталося. Якщо немає можливості залучити психолога, спеціалістка радить створювати місця пам’яті загиблих колег. Такі місця мають вплив на команду, на організацію та оточуючих, переконана вона.
Крім того, експертка радить керівництву бути на місці трагедії та з людьми стільки, скільки це буде потрібно, допомагати родичам загиблих матеріально та запропонувати консультації психолога.
І, звичайно, необхідно підтримувати тих, хто вижив, – допомагати з лікуванням та відновленням.
Фото: Pixabay
